Бот - Страница 103

103

— А якщо…

— Припиніть, — гримнув міністр. — Чилі — суверенна держава. Тим більше — наш союзник.

— Балістична ракета не обов’язково має нести ядерний заряд — я це мав на увазі. Ми можемо використати інші вибухові речовини.

Втрутився Джеймс Форрестол:

— Там п’ять будівель, розташованих близько одна до одної. Ракета може відхилитись і не влучити. Якщо заряд матиме недостатню потужність, доведеться робити повторні залпи. Врешті-решт ми зруйнуємо лише комплекс, а люди можуть врятуватися. І тоді вони точно розкажуть про все. Крім того, росіяни засічуть запуски. Не можуть не засікти. Вони ж потім роти порвуть, горлаючи на цілий світ про американську загрозу і про те, як ми серемо на міжнародні домовленості.

— Окей, зрозуміло.

— Єдиний спосіб — це прихований нічний авіаційний удар.

— Але тут теж не все гладко, — похитав головою Френк Клотц, який відчував, що, найпевніше, саме йому доручать безпосереднє планування та проведення операції.

— В чому проблема?

— Чилі надто далеко. Від авіабази Уайтмен, де базуються наші бомбардувальники-невидимки, до пустелі Атакама 7800 кілометрів. Це значно більше, ніж бойовий радіус «B-2». Після того, як ми закрили авіабазу в Панамі, туди не так просто дістатися.

— У нас що — закінчилися повітряні заправники? — скривився Леон Ґарнетт.

— Пане міністр, заправники теж повинні звідкись злітати і кудись приземлятися.

— Це справді аж так далеко?

— 7800 км — лише по прямій. Реально (враховуючи той факт, що нам слід оминути повітряний простір Перу і Мексики), щоб доставити бомби, доведеться пролетіти всі 9000 км. Стільки ж, щоб повернутися.

— Ми можемо підняти «В-2» з авіабази на острові Гуам і зробити проміжну посадку на острові Пасхи, — запропонував заступник начальника штабу ВПС Чандлер. — Там трикілометрова посадкова смуга. «B-2» заправиться і полетить далі.

— Це ж чилійська територія… — донеслося з протилежного боку стола.

— Розтуди його! — прогарчав міністр, накинувшись на Каррола Чандлера. — Звідки в Міністерстві оборони беруться такі дебіли? Ви пропонуєте здійснити дозаправку на території Чилі для того, щоб потім відбомбитися по Чилі? О Господи… Хто-небудь хоче зайняти моє місце перед тим, як пояснювати таке Президентові? Я готовий обмінятися посадами з будь-ким із вас, панове.

— Там же пустеля… — виправдовувався Чандлер. — Якщо вдасться непоміченими прослизнути через системи ППО, ніхто не дізнається про авіаналіт. Ми вибирали місце для будівництва експериментального комплексу з таким розрахунком, щоб…

— Це «B-2», штабний довбню! Пустелю труситиме так, що будинки хитатимуться аж у Буенос-Айресі, а після нальоту чилійцям доведеться перемальовувати карти Атаками.

Важкий стратегічний стелс-бомбардувальник «B-2 Spirit»

Офіцери затихли. Міністр хмурив брови, переводячи сердитий погляд з одного на іншого.

— «B-2» може сісти на авіаносець? — спитав Френк Клотц.

— Я не знаю, — відгукнувся Вільям Фрейзер. — Принаймні він не проектувався для цього… Я маю на увазі «B-2».

— І авіаносець теж! — пробасив адмірал Уолш.

Фрейзер попорпався у паперах і доповів:

— Розмах крил 172 фути. Вага з мінімальним запасом пального і без боєкомплекту — приблизно вісімдесят тонн. Повністю «заряджений» — сто п’ятдесят.

— Забудьте! Це забагато, — замахав руками хтось із адміралів флоту.

— Але можна спробувати.

— Ви не зможете посадити такий бомбер! Він заважкий і надто повільний.

— Певна річ, — докинув хтось.

— Операція проходитиме вночі. «Привид» сідатиме в темряві. Раптом щось піде не так, ви вгробите не тільки літак, але й авіаносець.

Міністр оборони зробився червоним, мов варений рак:

— Я не зрозумів, чорти вас забирай, ви зараз обговорюєте можливість потопити авіаносець у мирний час?! Колеги, я цілком серйозно: хто хоче мою роботу?

Проте генерал-лейтенант Френк Клотц не слухав міністра. Він загорівся однією, на перший погляд, божевільною ідеєю:

— Адмірале Уолш, який найбільший літак зможе прийняти авіаносець?

Патрік Уолш замислився:

— «С-130 Hercules» — це найважче, що будь-коли сідало на авіаносець. Та й то було лише експериментом.

— Значить, вам доведеться повторити цей експеримент удруге, — випалив Клотц.

Хтось зацікавлено гмикнув. Офіцерня переварювала почуте.

— Одна з модифікацій «стотридцятого» є повітряним танкером. «KC-130», якщо мені не зраджує пам’ять.

— Поясніть детальніше, Френку, — зацікавився Ґарнетт.

Клотц вирвав зі свого записника листок, списаний розрахунками і підсунув ближче до центру стола.

— Враховуючи крейсерську швидкість «Привида», до Атаками від Уайтмена дев’ять-десять годин льоту. На сьомій годині польоту «В-2» огинатиме тихоокеанське узбережжя Перу. Перед вильотом загальна маса пального у бомбардувальнику становить 73 тонни. За шість годин він витратить приблизно 35 тонн. Оскільки «С-130» є турбопропелерним літаком і летить повільніше за «Привид», то мусить вирушити завчасно. Він чекатиме «В-2» якраз біля Перу. «Геркулес» зливає 20 тонн пального «Привиду», розвертається і порожній летить до авіаносця, що триматиметься на відстані 1500–2000 кілометрів від узбережжя. Приземляється на нього. Після дозаправки запас пального в баках «В-2» становитиме 58–59 тонн. Цього достатньо, щоб пролетіти ще 8800 км. На всяк випадок після завершення операції в повітряному просторі США на «В-2» чекатиме інший заправник, який доллє пального, щоби «Привид» зміг дотягнути до авіабази в Міссурі.

103