— Я все одно не доганяю, — впирався американець. — А що потім?
— Далі я створюю утиліту, котра стимулює центр задоволення, — розхвилювавшись, затараторив Тимур, — компілюю її на мозкові плати бота. Після цього лишається відправити його до решти «малюків» — ділитися досвідом.
На підтвердження Лаура безупинно кивала головою. Коли Тимур замовк, вона додала:
— Якщо це спрацює, я маю на увазі — передача стимулятора з одного процесора на інший, достатньо вивезти кількох ботів до втікачів у пустелі — і все! Через три дні вони здохнуть у солодких муках, не приходячи до тями!
— А чому вивозити? — спитав Алан. — Вони ж між собою контактують.
— Через психоістоту — так. Але воно не може забезпечити передачу програмного коду. Або не хоче. Що, в принципі, одне й те саме. Для того, щоб програма перейшла з одного процесора на інший, боти повинні знаходитися не далі ніж за 800…900 метрів один від одного.
Просити Ріно не довелося. Ґевал швидко змотався до «ясел» і притягнув бота. Тимур з Лаурою всадовили «малюка» і підключили електроди. Тимур знав, що і куди приєднувати, адже не раз спостерігав цю процедуру на відео.
Зате коли діло дійшло до запуску стимуляції, справа застопорилася. Перед українцем простягався здоровенний пульт з кнопками, регуляторами та індикаторами. Він бачив, як процедуру вмикали, але не знав, що саме для того слід натискати.
— Мені потрібна допомога, — оголосив Тимур. — Я не знаю, як його ввімкнути.
Алан досить швидко запустив живлення системи, відшукавши вимикач з підписом «PWR». Далі справа застопорилася. Проблема полягала в тому, що всі елементи керування були підписані скорочено. Навіть пошук тумблера «PWR» (POWER) зайняв кілька хвилин.
Спливло ще трохи часу.
— Здається, це воно, — Лаура вказала пальцем на кнопку з підписом «DLGHT».
— «Ді-ель-джі-ейч-ті»? — повільно прочитав Тимур. — Це що?
Психіатр посміхнулась:
— Ти ніколи не розгадував ребусів? DELIGHT. Це delight, друже.
— О, справді.
Тимур перевів погляд на бота. «Малюк» сидів, безвільно звісивши руки і ткнувшись підборіддям у груди.
— Запускати? — хлопець по черзі подивився на француженку і американця (Ріно тримався поодаль, спостерігаючи за всім з підозрою).
— Давай, — мотнула головою Лаура.
Тимур натиснув кнопку. Клавіша підсвітилася оранжевим кольором. Щойно хлопець прибрав палець, кнопка відтиснулася і підсвічення зникло. Тимур натиснув удруге, на цей раз утримуючи кнопку натиснутою. Щось тихо загуділо під пультом. Тієї ж миті бот розм’як і став… якимось безформним. Очі закотилися, повіки затремтіли.
— Працює, — зачудовано прошепотів Алан Ґрінлон.
— Ага, — не відриваючи погляду від «малюка», сказав Тимур. — Схоже на те.
Бот почервонів, час від часу тихо постогнував. Долоні збуджено ковзали по ногах.
Програміст відпустив клавішу. Вона повернулася у вихідне положення, знову ставши сірою. Бот здригнувся. Очі повернулися в нормальне положення, а тіло напружилося. При цьому хлопчика не переставало трусити. Він розгублено крутив головою і по-собачому покашлював.
Раптово бот почав скімлити.
— Просить добавки, — прокоментувала Лаура. — Точно.
— Спробувати ще?
— Давай.
Тимур охоче повторив стимуляцію. Бот знову розслабився і застогнав.
— Тепер його треба пересадити за пульт, — сказав Тимур, знімаючи палець з кнопки. — Дати доступ до клавіші.
— Але тоді він буде не пристебнутий, — Ріно був не в захваті від ідеї Тимура.
Українець знизав плечима:
— Інакше він не зможе запускати стимуляцію самотужки.
— Нас четверо, — зауважив Алан, — в разі чого ми зможемо його вгамувати.
Хедхантер зітхнув:
— Гаразд. Але раптом що — я зразу його пристрелю.
Тимур припинив стимуляцію. Швидко зняв електроди з голови бота. Алан і Ріно взяли «малюка» попід руки (він кволо опирався, знову почавши благально скімлити) і посадили за крісло навпроти пульта. На цьому місці колись сидів Вадим Хорт.
Бот приходив до тями, насторожено зиркаючи на Лауру і чоловіків. Похмурий блиск в його очах не віщував нічого доброго. Ріно тримався поруч, готовий за першої необхідності послати хлопчика в нокаут або взагалі розстріляти його.
Тимур наново прикріпив електроди до голови «малюка». Затим натиснув кнопку «DLGHT», стежачи за тим, щоби бот бачив його дії. Протримавши стимулятор ввімкнутим протягом хвилини, програміст прибрав руку.
Бот очуняв, почав скімлити та раптом затих. Обвів усіх зачумленим поглядом. Тимур знову потягнувся до пульта і натиснув кнопку. Цього разу він утримував її кілька секунд і різко відпустив. Утретє повторювати не довелося — «малюк» зрозумів. Перехилившись над пультом, він взявся зі скаженою запеклістю натискати клавішу «DLGHT». Він утримував кнопку кілька секунд, поки м’язами не прокочувалась масляна насолода, в результаті чого натиск м’якшав. Рука розслаблялась. Потому бот дві-три секунди оговтувався і знову тиснув «DLGHT». Чоловіків і Лауру, які згуртувалися довкола, він більше не помічав.
Під час одного з натискань Лаура поторсала бота за плече. Смикнула за носа. Ляснула по щоці. Нуль реакції. Для «малюка» більше не існувало нічого, окрім чарівної кнопки, що дарувала кайф.
— Гадаю, ми можемо його залишити, — сказала Лаура. — Він не встане з цього місця до самої смерті.
Субота, 29 серпня, 04:16 (UTC –4)
«EN-2», другий інженерний корпус
— Я можу почати працювати над програмою прямо зараз, — мовив Тимур. — Все одно не засну.