Бот - Страница 136

136

— Спрацювало… — в дійсності Лаура не схлипувала, вона намагалася розсміятись, от тільки напівзадушене горло не спромоглося ні на що ліпше за поривчасте хлипання.

— Що спрацювало? — притулившись спиною до стіни, прохрипів Хедхантер.

Дівчина опустила окуляри на ніс (ліве скельце тріснуло, але лишилося в оправі), на радощах скочила на ноги й випросталася. Кров умить відхлинула з голови.

— Я кажу… — тільки й устигла вимовити Лаура, після чого в очах їй померкло. Вона схопилась руками за повітря і, як стояла, долілиць гепнулась. Витягнулася, прийнявши позу точно як у голлівудських серіалах про копів: ноги ледь розставлені, носки туфель загнуті всередину, права рука лежить напівзігнута над головою, ліва — випростана вбік.

— Ну ти, бля, даєш, — Ріно трохи подався вперед. — Жабоїдко, ти чого?

Дюпре відірвала лице від долівки. З носа капала кров. Обидва скельця тепер були розтрощені на друзки.

— Зі мною все гаразд. Я… просто… в голові запаморочилось.

На цей раз француженка піднімалася без поспіху. Неквапом звелась на руки і сіла. Підсліпувато примружилась, змахуючи зі щік осколки лінз:

— Прокляття! Мої окуляри.

— Що таке з вилупками? — ніяк не міг зрозуміти амбал.

Він з осторогою зиркав на ботів, притискаючись до стіни. Біля його ніг гадючилося щонайменше два десятки.

— Ріно, — лице Лаури проясніло; спиняючи кров, вона затиснула пальцями носові пазухи і прогугнявила: — Тимурів стимулятор спрацював. Боти запустили програму.

— Га? — перепитав південноафриканець. Суміш нестерпного акценту та гаркавлення позбавляли останніх шансів зрозуміти хоч щось із того, що сказала дівчина.

— Боти стимулюють центр задоволення! — чіткіше повторила Лаура.

До ґевала поволі доходила суть того, що відбулося. Реакція була доволі несподіваною. Хедхантер озвірів. Вишкірившись, з усієї сили жахнув ногою під бік найближчого хлопчака. Від удару бот відлетів на кілька метрів, але при цьому навіть не скривився. Його плечі мляво смикались, очі залишались моторошно закоченими.

Вичекавши секунду, Ріно підскочив до наступного, схопив його одною рукою за шию, другою вчепився за ногу, підняв «малюка» над собою і пожбурив навскоси через їдальню. Бот торохнув об стіл, перекинувся і з’їхав на підлогу.

Амбал налетів на інших. Роздавав стусани. Знавісніло форкаючи, топтав «малюків».

— Досить! — не витерпівши, загукала Лаура. — Тепер вони безпечні!

— Припини! — долучився Алан. — Краще допоможи мені, я не можу піднятися.

Втуливши кілька підсрачників, Хедхантер вгамувався.

— Вибачайте, хлопці, не зміг втриматися. — Ріно зиркнув на психіатра: — Ти певна, що вони не зможуть більше напакостити?

Лаура не знала напевне, але відповіла ствердно.

— Здається, я зламав ногу… — простогнав американець.

Переступаючи через «малюків», Ріно з Лаурою підійшли до Алана. Допомогли йому піднятись, всадовили на стільчик.

— О брате, справи кепські, — сказав амбал, зиркаючи на опухле коліно і викручену ногу. — Бігати ти ще довго не будеш.

— Болить? — спитала психіатр.

Зціпивши зуби, Ґрінлон кивнув. Наче й без того не зрозуміло.

— Допоможи йому, ти ж лікар, — Хедхантер підштовхнув дівчину вперед.

— Я психіатр, а не… — Лаура стулила рота, побачивши, як хмуриться Ріно. — Добре, спершу чогось холодного.

Вона пробралася між тілами хлопчаків до холодильника. Дістала пакет з-під овочів, натрусила всередину льоду. Захопивши з собою один із ножів, повернулась до американця.

— Розріж йому джинси, — простягнула ножа Хедхантеру. — Треба прикласти лід.

Акуратно розтявши нижній край штанини, південноафриканець розірвав холошу до стегна. На місці коліна утворилась величезна фіолетово-синя пухлина.

— Добрі новини: кістки нібито цілі, — промацавши забій, поставила діагноз Лаура. — Погані новини: наскільки я в цьому тямлю, в колінному суглобі порвано все, що можна було порвати, — вона приклала лід до підпухлини. — Для початку ми пошукаємо знеболювальне у лазареті, а потім… — психіатр глитнула слину, — треба буде вправити.

— Чому саме зараз? — віддихавшись, але все ще кривлячись від болю, спитав Алан. — Чому боти активували стимулятор саме зараз?

— Важко сказати, Алане. Може, то була захисна реакція.

— Тобто?

— Думаю, Ріно зробив комусь із них боляче, і «малюк», прагнучи втамувати біль, запустив модуль, — Лаура зробила непевний помах рукою. — Це лише припущення.

Здогадка Лаури була правильною. Боти дозволили скомпілювати процедуру собі на плати, оскільки знали, що сама по собі вона не запуститься. Після сканування готового коду вони зрозуміли призначення програми, але не вводили її у дію, небезпідставно побоюючись, що не зможуть (точніше кажучи — не захочуть) її зупиняти. Для активації коду потрібен був потужний поштовх ззовні. І таким поштовхом став біль. Відбиваючись, Ріно вивихнув руку одному з хлопчаків. Фактично, він її вирвав: видер сухожилля живцем — кістки правої руки більше не приєднувались до решти кістяка. Щоб заглушити біль, бот запустив стимулятор. Моментально він отримав таке задоволення, що забув про все на світі. Пройшла хвилина, стимуляція закінчилася, але хлопчак не захотів спинятися. І запустив програму знову. В цей момент найбільша перевага ботів — можливість обміну інформацією — зіграла проти них. Сигнали про кайф, що надходили із мозку з активованим стимулятором, були настільки потужними, що решта ботів перестали слухатись психоістоту. Їм хотілося одного — запустити таку саму процедуру в своїй голові.

136