Бот - Страница 48

Нейрохімік розвернувся і закрокував до виходу:

— Поряд мають бути Кацуро зі Стефаном Ермґленом. Молодший японець вводить у курс справи фізіолога. Ми приєднаємось до них, оскільки є одна річ, яку Стефан пояснить краще за мене.

XXXVI

Ральф привів Тимура назад в «EN-3», у кафетерій, з якого почалась екскурсія. Там їх чекали Кацуро Такеда та Стефан Ермґлен. Обличчя шведа зберігало типовий для скандинавів індиферентний вираз, через що важко було сказати, як він відреагував на розповідь японця. Тимуру здалось, що мішки під очима фізіолога стали трохи темнішими, хоча причиною тому міг бути поганий сон, а не історії про звірства, що чинились у «NGF Lab» над немовлятами.

Здаля молодий японець і швед скидались на двох лікарів, котрі у перерві між обходами вирвалися на перекур, щоби поділитись останніми новинами. Біля кожного стояв пластиковий стаканчик, далі на столі лежав білий шолом з чорним сонцезахисним забралом, що нагадував каску пілота якого-небудь сучасного винищувача.

— Привіт, Тимуре! — Кацуро помахав їм, щойно канадець з українцем переступили поріг. — Беріть каву і приєднуйтесь.

Кацуро і Стефан посунулись. Четверо чоловік розташувались за одним столиком.

— Як ти почуваєшся? — спитав Ральф у японця.

— Чудово, Ральфе. Дякую. — Кацуро повернувся до Тимура: — Ну, як тобі?

Пауза. Ральф Доернберг розмішував цукор, не піднімаючи очей від чашки.

— Я вражений, — відказав програміст.

Кацуро здавався розслабленим, але щось дивне мигтіло в розкосих очах. Тягнучись по цукор, Тимур помітив, що замість кави у келишку японця бовтається вода.

— Чим саме? — продовжував розпитувати Кацуро.

— Усім, — пролунала безформна відповідь.

— Цікаво… Цікаво… Ти знаєш, як можна владнати нашу… м-м-м… ситуацію? Є ідеї?

— Я не можу сказати нічого певного, поки не побачу код.

— Безперечно. Але ти готовий допомогти?

Тимур відчув, як, не відриваючись від стаканчика, напружився Ральф.

— Так, — хлопець стримався, щоб не кинути навздогін: «Хіба у мене є вибір?»

— Чудово! — у погляді Кацуро була відсутність. Бракувало чогось невловимого, але дуже важливого. Здавалося, замість очей стояла стіна. Кацуро крутив головою, піднімав та опускав підборіддя, а стіна не рухалася. — Пригощайся печивом, Тимуре. Обіцяю тобі: це остання порція інформації на сьогодні.

Тимур пригубив кави. Японець почав:

— Є три речі, пов’язані з ботами, які ви мусите засвоїти перед тим, як включитись у роботу. Я навмисне розказую про них наостанок, щоб саме їх ви запам’ятали найкраще… Перше — боти діють лише вночі. Вони можуть щось робити і протягом дня, але активність падає. Здогадуєтесь про причину? Ні? Закон збереження енергії ніхто не відміняв. Мозкові плати, як і всякий процесор, виділяють тепло. Циркуляції крові недостатньо для того, щоб їх охолоджувати. Щоб мізки бота не закипіли, цю теплоту треба відводити. Перебравши купу технічних рішень, ми не вигадали нічого кращого і спинились на ось цьому, — Кацуро підсунув до себе шолом і натиснув на якусь непомітну кнопку в лобній частині. — Його розробляв Алан, — японець підштовхнув каску до Тимура. — Можеш спробувати.

Програміст узяв шолом до рук і напнув на голову. Тієї ж миті вуха, скроні та тім’я огорнула прохолода.

— Штучне охолодження, — не здивувався Тимур.

— Так, — підтвердив Кацуро. — Крім того, прилад нічного бачення, карти місцевості, що виводяться прямо на скло, захист від осколків і багато іншого. Боти можуть обходитися без шоломів за умови, якщо температура повітря не перевищує 22 °C або ж 28 °C за наявності гарної конвекції. В іншому випадку настає перегрів, за ним шок і болісна смерть.

— Учора вони напали засвітла, — підмітив Тимур, знімаючи каску з кондиціонером.

Кацуро здригнувся і почав терти ліву скроню.

— Атака відбулась після заходу сонця. Цілий день віяв сильний вітер, дозволяючи ботам шастати пустелею.

— Гаразд…

— Друге, — поспішив змінити тему японець, — у звичайних умовах бота практично неможливо застрелити.

Тимур і Стефан підозріливо перезирнулися.

— Це вже через край, — сказав швед. — Як таке можливо?

— Окей, — відхилився Кацуро, — я не зовсім правильно висловився. У нормальних умовах у бота практично неможливо влучити.

— Чим це викликано?

— Одна з базових процедур мозкового процесора налаштована на безперебійну стимуляцію базальних ганглій — частини головного мозку, що відповідає за координацію рухів та реакцію. Завдяки цьому реакція ботів сягнула неймовірного рівня. Вони стали практично невразливими для куль.

— Немислимо! — сказав Стефан.

— Даний ефект не планувався. Ми самі отетеріли, коли його виявили. Три роки тому під час тренування двоє ботів відбилися від групи і накинулись на лаборанта, сприйнявши його за манекен. Бідолаха мав при собі пістолет, заряджений гумовими кулями, але навіть не подряпав нападників. Спершу ми подумали, що чилієць промахнувся через нервозність, але згодом провели експеримент, розстрілюючи «малюків» з пневматичних рушниць, і виявили: коли боти знають, що по них ведуть вогонь, всадити в них кулю дуже важко. Запам’ятайте: ботів можна підстрелити, але тільки тоді, коли стрілець не знаходиться в полі їх зору. Прокрутивши записи експериментів у сповільненому режимі, виявилося, що боти починають реагувати за мілісекунди до того, як стрілець натискає курок. Як боти визначають момент пострілу — невідомо. Можливо, по очах, може, фіксують малопомітні скорочення м’язів, що передують натиску на гашетку. Хай там як, знаючи, куди спрямовано ствол, вони прораховують траєкторію кулі і… встигають вивернутися.