Бот - Страница 52

Ральф Доернберг запустив відео-файл. Запис був чорно-білий, непоганої якості.

Сотня ботів перекидає лави і стягує до входів у їдальню. Блокують двері. «Малюки» рухаються швидко, не вагаючись. Кожен знає, куди бігти і що робити. Жодного разу боти не зіштовхнулися, не завадили один одному.

Нижня губа Тимура випнулася від здивування. Він уперше спостерігав усіх «малюків» одразу. Від однакових облич мерехтіло в очах.

За лічені секунди лави розтягли і скинули біля дверей. Потому боти збираються біля глухої південної стіни їдальні. Півтора десятка хлопчиків стають у ряд, уперши руки в стіну. За ними шикується ще один ряд. Ті, що стоять ззаду, кладуть руки на плечі переднім. На їхні спини видряпуються інші боти. Вони випростуються, балансуючи на плечах нижніх. Однією рукою впираються у стіну, другою — тримаються за плече товариша… Боти будують піраміду з власних тіл, її вершина тягнеться до стелі. Точніше, не до стелі, а до горішнього люка.

І знову — їхні дії були чіткими, розпланованими. Жодного зайвого руху.

— Неймовірно, — прошепотів Тимур.

Незабаром піраміда завершена. Один на одному стоять три ряди ботів. Усього — шістдесят три хлопчики. По їхніх спинах, немов мавпи по схилу пагорба, решта «малюків» вибираються до технічного отвору.

— Він був незачинений, — схвильовано пояснив Ральф. — Ззовні люк не можна відчинити, зате зсередини він відкривається вільно. Ніхто й подумати не міг, що хтось зможе дотягнутися до нього.

Сорок один виліз по піраміді. Сорок другий підтягується і сам пролазить крізь люк. Решта лишається у залі. Боти точно знають, скільки з них можуть вибратись на волю. Тому піраміда миттєво розпадається. Залишки ботів збиваються у зграю в центрі їдальні, приречено чекаючи прибуття охоронців.

У голові Тимура майнула думка, що «малюки» нагадують мурах. Істот, якими керує вищий розум. Кожен бот знав, куди ставати в піраміді. І коли останній, сорок другий, зник у отворі на стелі, піраміда розсмокталася. Боти знали, що більше ніхто не зможе… Якби ж тоді Тимур надав значення цій думці. Але він був програмістом, людиною, що звикла отримувати логічні відповіді на логічні запитання і не покладатись на інтуїцію.

— Чому вони не використали столи? Тоді могло б більше вилізти.

— Столи прикручені до підлоги.

— А де ви були в цей час?

— За охорону відповідали чилійці, — худі пальці професора дрібно тремтіли; стрес, викликаний подіями двотижневої давності, досі давався взнаки. — Спочатку ми з Кейтаро вирішили притримати хлопців. Коли ми зрозуміли, що задумали боти, штурмувати їдальню було вже пізно.

Зображення на екрані перемкнулось на подвір’я. Картинка транслюється відразу з чотирьох зовнішніх камер. Допомагаючи один одному, боти зісковзують по західній стіні другого інженерного корпусу на пісок. У цей час з житлового блоку вискакують п’ятеро озброєних чилійців і мчать на перехоплення.

— Ми кинули бійців навперейми тоді, коли боти спустилися з даху. Це було великою помилкою.

Незважаючи на наявність вогнепальної зброї, боти блискавично зминають охоронців. Тимур ніколи не бачив, щоби людей убивали настільки швидко. Сорок два хлопчаки просто шматують чилійців.

— Троє загинули миттєво. Їх розпанахали так, що неможливо було розібрати, де хто. Четвертий помер на ранок у лазареті. П’ятий на все життя лишився паралізованим. У одного з охоронців боти забрали електронний ключ. Відімкнули малі зовнішні ворота і вийшли у відкриту пустелю, — канадець зітхнув. — Я сподівався, що вони зупиняться. Я не уявляв, як боти зможуть вижити в Атакамі.

Знову показує одна камера. Боти, тримаючись тісним табуном, біжать геть. Ноги мелькають, у повітря здіймається курява. Вони нагадують марафонців.

— Деякі боти мали на головах електроенцефалографи, — провадив далі Ральф. — За допомогою цих апаратів вівся цілодобовий моніторинг окремих мізків. Ми проаналізували мозкову активність під час утечі. Я маю на увазі, активність живої, не механічної частини мозку.

— І?

— Нуль. Абсолютний нуль. Імпульси, що керували ними, надійшли з мозкових плат.

— Значить, хтось запрограмував їх на втечу?

— Однозначно ні. Це виключено. Не бачу жодного мотиву для такого вчинку, крім того, на сьогодні я не знаю нікого, хто міг би запрограмувати настільки складну операцію. На тренуваннях «малюки» заледве справлялися з масованою атакою укріпленого будинку. Варто було зняти щити із загорожі, відкривши їм навколишній світ, як боти починали витворяти чортзна-що. Навіть якби комусь закортіло організувати втечу… це неможливо. На даний момент ми просто не знаємо, як реалізувати таке на практиці.

— Як тоді боти здійснили ось це? — Хлопець показав пальцем на екран. — З того, що я побачив, і з того, що встиг відчути на власній шкурі, Ральфе, ваші «малюки» поводяться, як розумні істоти. Причому дуже розумні істоти.

— Вони почали так поводитись, тільки коли вирвались на волю, — сердито парирував Ральф. — Ніхто досі не розуміє чому.

— Чи можу я ознайомитися з програмним кодом, який був активний під час утечі?

— На жаль, ми не спроможні відстежувати процеси, запущені в мозкових платах. Це надто складно, процедура вимагає спеціального обладнання і проводиться в лабораторних умовах. Енцефалографи фіксують тільки загальну активність.

— Тобто двійковий код, що діяв під час формування піраміди, недоступний?

— Ні.

— При цьому ви впевнені, що імпульси, які керували втечею, надходили з плат?