Бот - Страница 64

— Надумали показувати мені фокуси, малята? — зашипів Макака. — А що ви робитимете, коли я засуну кому-небудь з вас цей файний пістоль глибоко в рота і тоді натисну курок? Га?

Коли Джеймі підійшов упритиск до правого хлопчика, з обох боків від нього зринули дві тіні й пролунало характерне клацання. Бандит спершу повернув голову наліво, швидко зрозумівши, що зазирає прямісінько у ствол помпової рушниці з калібром аж ніяк не меншим за його ніздрі. Потім зиркнув праворуч, побачивши таку саму картину. Мігель заголосив і впав на коліна, вдарившись лобом об підлогу.

І тут все тіло маленького Джеймі просякнув панічний страх. Зовсім не через те, що його взяли на мушку. Для нього це не вперше. Навколо коротуна стояло четверо абсолютно однакових істот, двоє з яких тримали в руках дробовики. Злих істот, що прийшли з пустелі… До такого повороту відважний Макака виявився не готовим: теплий тванистий пляцок розплився ззаду по його штанах. То було найлегше і найшвидше випорожнення за останні шість місяців. За інших обставин цей факт безмірно порадував би Джеймі, піднявши йому настрій щонайменше на кілька днів (а то й на цілий тиждень!). Нині ж пігмей не відчув ні радості, ні щасливої полегкості.

— Мігелю… — хрипко покликав коротун. Жебрак, прикривши макітру руками, хникав. — Мігелю! — цього разу голосніше.

— Так, Джеймі? — крізь схлипування обізвався бродяга.

— Я щойно обісрався…

— Перепрошую, шефе.

Макака почервонів і труснув головою, подумавши, що збирався казати інше.

— Ти бачиш те ж саме, що й я? — хутко виправився він. — Мігелю… вони… бляха-муха, вони всі однакові?

— Так, шефе…

Відповіді пігмей не почув. Бот, на якого він направляв смертоносний «Маґнум» вистрибнув убік і вперед, граційно огинаючи ствол револьвера. Опускаючись долі, він врізав бандиту ребром долоні кудись під вухо. Перед носом у Джеймі спалахнули красиві рожеві кружальця, за якими у свідомість влилась заспокійлива темрява…

LI

Джеймі очуняв аж через годину. Електронний настінний хронометр показував північ.

Чоловічок, скрикнувши, рвучко смикнувся, сів на підлозі і роззирнувся. Сподівання, що все побачене було лиш сновиддям, моментально розвіялися. Праворуч у багряній калюжі лежав застрелений ним Армандо, в кутку за дверима, обхопивши коліна руками, зіщулився настраханий Мігель, а шкіру обличчя нестерпно стягувало від засохлої крові. Ну і ще загиджені штани неприємно липнули до задниці, краще за решту вертаючи Джеймі до реальності.

— Де недоноски? — пискнув карлик. — Де вони?

— Пішли… — мляво відгукнувся Мігель.

— Якого хріна ти привів цих біломордих бичків до мене?! Хто вони такі?! — до Макаки врешті дійшло, що він дивом уцілів. Страх відступив, на його місце сповзалися гнів і покривджена гординя. Йому потрібно було зірвати на комусь злість.

— Я нікого не приводив, — повторив жебрак. Промовляв він ліниво й тягуче, наче був під кайфом. — Виродки самі притягли мене сюди.

Раптом Джеймі помітив купу зіжмаканих купюр, що валялись на підлозі неподалік від його ніг. Чималенька кучугура, в якій були чилійські песо, американські долари і євро. Судячи по загальному об’єму, щонайменше кілька тисяч у доларовому еквіваленті.

— А це що таке?

Він підсунувся ближче і згріб банкноти. Під ними лежав зірваний зі стіни календар, на якому чорним маркером було обведено четвер, 20 серпня.

— Оплата, — Мігель звів голову. Погляд був порожнім.

Макака тільки клацнув щелепою, але нічого не відповів.

— Вони просили нагадати, що їм потрібний альдостерон, — жебрак наморщив лоба, наче говорив через силу: — Аль-до-сте-рон. Це не наркотик, а гормон. Вони так сказали… І ще тридцять дев’ять протигазів… До четверга. У четвер увечері вони повернуться…

Джеймі Макака зловив себе на тому, що, висолопивши від старання язика, записує незрозумілі слова на тильній стороні календаря. Потому він покосився на годинник — 00:08. Вирішивши, що ще не пізно, кинувся геть з веранди.

Вже в проході липка незручність у кормовому відсіку настійно нагадала про себе. Джеймі вилаявся, побіг у спальню, скинув штани та спіднє, нашвидку підтерся портьєрою (найперше, що потрапило під руку) і вскочив у чисті шорти. Пробігаючи веранду, він раптом побачив у дзеркалі, що на його лобі щось написано маркером. Присунувшись ближче, Джеймі ознайомився з хімічною формулою альдостерону: CHO.

— От паскуди, — тремтячи від безсилої злості, прошипів Макака. Зібрав з підлоги гроші і заштовхав за пазуху.

За кілька секунд коротун опинився на вулиці.

LII

«Господи, Ти якийсь дуже дивний чувак», — обурювався Джеймі Макака, відтираючи слиною пописаного лоба.

Маленький чилієць давно дійшов до такого висновку. Він не вперше звертався до Бога з проханнями і щоразу в найкоротший термін отримував те, що хотів. Ледь не на тарілочці. Але… завше вигулькувало якесь «але» і перевертало все з ніг на голову. От і цього разу він попрохав лиш повернути йому бізнес, підкинути кількох щедрих клієнтів… І що? Клієнти — розтуди його! — не забарилися, такі щедрі, що далі вже нікуди, от тільки Джеймі багато чого віддав би, аби їх в очі не бачити.

Про друге бажання карлик не хотів згадувати. Покакав він нівроку, що там казати. Наступного разу не завадило б випрохати трохи часу, щоби стягнути штани…

Крокуючи темними вуличками Токопійї до будинку Каберри, мексиканця-нелегала, який за гроші міг дістати будь-яку річ в межах Американського континенту, Джеймі спершу надумав попросити у Бога, щоб у Каберри десь у потайнику завалялось півсотні добротних протигазів. Але тут-таки спохопився, стримав сам себе і вголос поклявся більше ніколи не звертатися до Господа. Нізащо! Ні за яких умов! Надто Він підозрілий та непевний чувак.