Бот - Страница 79

— Гнида… У тій голові нанороботів на двісті мільйонів…

Південноафриканцю не вдалось одним ударом перерубати шию. Він замахнувся ще раз і хвиснув ножем. За другим разом мачете остаточно відділив голову від тіла. Бризкаючи темною кров’ю, тулуб захитався. Хедхантер підняв відтяту хлопчачу голівку і по-варварськи струснув нею над головою. Після чого — відкинув на пісок.

— І нащо ми найняли його? — шепотав Ральф. — Він же дикун…

Ріно схопив другого бота, ривком поставивши його на коліна. Переклав руку вище, стиснувши в кулаку русяве волосся. Мачете втретє злетів угору.

— А це за Алондру і моїх хлопців, які наклали головами в триклятій пустелі.

В ту мить, коли Ріно ладнався нанести удар, бот роззявив рота і заревів. Нестерпний рик, мов вибухова хвиля, відкинув усіх спостерігачів від вікон їдальні. Хтось перечепився й упав, жінки заголосили, забряжчали скинуті додолу тарілки. Навіть незмінно незворушний Кейтаро відскочив назад, врізавшись у стіл.

Хедхантер теж здригнувся, проте чуба не випустив. Звірячий рев, від якого, здавалось, двигтіла земля, тільки розлютив його. Вклавши в удар усю свою скажену силу, велетень одним махом розрубав горлянку навпіл. Громоподібний крик урвався, поступившись ледь чутному бульканню. Тіло, бризкаючи кров’ю, розпласталось на піску.

Ріно вийняв зітлілу цигарку з губ, діловито сплюнув під ноги і заштовхав недопалок в ніздрю страченого бота. Потому старанно обтер мачете об пісок, підібрав другу довбешку і почалапав до огорожі.

З внутрішнього боку кожної з опор, що утримують грубі дроти, виступають спеціальні прогумовані виступи. Їх спроектували для зручності обслуговування загорожі. На виступ можна ставати і перевіряти чи лагодити (однією рукою, звісно) ізолятори, не боячись, що тебе довбоне струмом. Хедхантер наблизився до стовпа, вибрався на уступ і, балансуючи на одній нозі, нашпилив першу голову на загострений вершечок опори. За мить друга макітра красувалась на такій же палі за кілька метрів від першої.

— Отак краще, мої витрішкуваті цуцики, — Ріно потер руки. — Не знаю, чи можете ви думати в нормальному сенсі цього слова, чи ви просто безмозкі машини, що все ідеально розплановують. Але якщо ви таки думаєте, то наступного разу помізкуєте двічі, перш ніж убивати когось із наших.

Насамкінець південноафриканець почимчикував до складського корпусу «DE», приніс звідти лопату і взявся без поспіху рити могили для обезголовлених тіл.

— Цього психа треба взяти під арешт, — лютував Кацуро, спостерігаючи, як спокійно і розмірено Хедхантер копає яму. — Він тільки нашкодить! Він неконтрольований!

Ніхто не зважав на його заклики. Народ поволі розбрідався, дивлячись собі під ноги. Можливо, японець і мав рацію, але після смерті Джеффа й Алондри ніхто, крім Кацуро, Ігоря і, можливо, Кейтаро, не засуджував криваву екзекуцію.

Голови ботів так і лишились на палях.

LXIII

Двері їдальні роз’їхалися. Крізь прохід, розвалюючись, удерся Ріно. Хедхантер був у майці, все ще спітнілий після копання. Тимур уперше побачив, наскільки нереально великі, просто як повітряні кулі, у чоловіка біцепси. На правому плечі, яке за формою нагадувало футбольний м’яч, красувалось татуювання: носоріг, що несеться вперед, нахиливши голову. На щетині виднілись засохлі краплі крові. Хедхантер підійшов до найближчого столу і кинув на нього купу протигазів. Обвівши всіх присутніх поглядом, категорично проказав:

— Раджу в наступні кілька днів усім мати при собі оце. Завтра я вирушаю в їхнє лігво, де нагодую цих потвор зоманом.

Кацуро смикнув кадиком. Він бачив оберемок своїх ключів, причеплений до лямки на джинсах. Але не ризикнув розкрити рота. Хедхантер, сопучи, посунув до виходу.

І тут Тимур учворив таке, чого від нього ніхто не очікував. Він сам не чекав.

— Хантере, зачекай! — гукнув він навздогін широченній, схожій на кам’яну брилу, спині. Хедхантер спинився і ледь повернув голову. — Я з тобою!

— Ласкаво прошу на борт, аміґо, — не без утіхи прорипів велет.

— Навіть не думай! — схопився Ральф. — Ти не можеш поїхати. Ти потрібен тут! Ти все ще можеш розв’язати цю головоломку! Має ж бути якийсь вихід, — несподівано ліву частину його грудей прохромив біль, блискавкою вистреливши в ліву руку. Аж до ліктя.

Нікого не слухаючи, Тимур підвівся і попрямував до виходу.

— Хтось мусить зупинити цей кошмар, — взявши до рук протигаз, мовив українець. — П’ятеро загинуло, ціле селище зникло бозна-куди, а ви теревените про якісь інвестиції! Скільки люду має сконати, щоб ви усвідомили: програма-антидот не вирішить проблему?

— Він просто не впорався! — єхидно фуркнув Штаєрман. — Наш хвалений український вундеркінд не зумів розв’язати задачу.

Порівнявшись з південноафриканцем, програміст холодно парирував:

— Не конче слід розв’язувати задачу. Іноді достатньо довести, що вона не має розв’язку.

Пурітамське побоїще

Життя — хитра штука. Щойно у тебе на руках опиняються всі козирі, воно вирішує зіграти в шахи.

Народна мудрість

LXIV

Четвер, 20 серпня, 13:17 (UTC –4)

Дослідницький комплекс «NGF Lab»

Ріно з Тимуром стояли на горішній терасі житлово-адміністративної будівлі. Оглядали пустелю. Здійнята у повітря дрібна пилюка застилала краєвид сірим прозірчастим покривалом. Сонце здавалось маленьким і зморшкуватим висушеним яблуком.

— Вітер… Чортів вітер, — хрипло проказав Ріно.